Главная Новости

Малинова столиця України провела свій фестиваль

Опубликовано: 23.10.2018

Тисяча гостей покуштували малиновий борщ та отримали сортові кущі ягоди

“Тут, на Поліссі, ідеально ягідний край. Помірний клімат, кислі ґрунти, багато води з низьким умістом солей. Вважайте, ягоди ростуть самі”, – каже керівник ягідного господарства-розплідника Володимир Дмитрієв. Він продає саджанці на єдиному в країні фестивалі малини в селі Малинівка Малинського району Житомирської області.

Фестиваль ще не розпочався, а біля саджанців зібралися покупці. 83-річна Марія Мужиченко вибирає кущ малини за 40 грн. Розповідає, прийшла на фестиваль подивитися людей. Все життя працювала в колгоспі. Має двох синів, шістьох онуків і правнука. Каже, в селі всім важко з роботою: “Як не лісопилка, то на заробітки в Київ”.

Малинівка межує з окраїною райцентру Малин. Звідси до Житомира та Києва однаково – 90 км. Але малинівчани більше дивляться на Київ. Туди ходить пряма електричка. Поруч “варшавська” траса, яку відремонтували до футбольного чемпіонату 2012 року.

До початку фестивалю півгодини. У сільраді працює “штаб”. Довгий коридор пахне копченою шинкою та малосольними огірками. Жінки у вишиванках носять тацями бутерброди. В одній із кімнат “розминається” дитячий хор.

“Давайте пізніше. Треба обійти ярмарок”, – відмахується сільська голова Малинівки Наталія Парфіненко, молода жінка в льняній сукні, хвилясте темне волосся щеплене на потилиці великою брошкою.

Йдемо разом. Наталія розповідає, що попервах хотіла провести ярмарок. Згодом ще надумала встановити сцену. Потім народилася ідея фестивалю.

“Як-як? У нас село Малинівка, місто Малин. Значить фестиваль – малини!” – Наталія сміється, вона схожа на молодиць із Гоголівських “Вечорів”.

Перед сільрадою парк із соснами, бесідкою та акуратними доріжками з плитки. В стороні велика галявина. За нею асфальтована дорога, а за пагорбом уже залізниця. В стороні розкладаються торговці та народні майстри.

Наталія Карпенко виставила картини бісером. Зображення тризуба в колоссі пшениці й написом “Бог береже Україну” коштує 600 грн. Вишивальниця Катерина Комар розвішує рушники. Розповідає, один скопіювала з рушника-набожника, що чудом зберігся “як у 30-х бурили церкву”. Орнамент у вигляді лапатої рослини.

“Вишивальниця так відобразила свою долю. Темне знизу – зв'язок із потойбічним світом. На горі два голуби – двоє її чоловіків. Один без крила. Видно, шлюб був невдалим”, – пояснює майстриня.

Зі сцени звучить музика. Фестиваль починається. Голова сільради поспішає, а її звуть до яток із малиновими тортами, пирогами, тістечками, шарлотками. Продавчині-кухарі – молодиці або і геть юні школярки. У кожної по смартфону. Просять голову сфотографуватися.

“Треба селфі! Пошльом в ету, як її.. Шо там, нормально? Пойдьоть?”, - говорить з поліським акцентом білявка, яка тримає перед очима відразу три великі самартфона – як чебуреки. Жінки сміються.

Люди прибувають. До військово-польової кухні стоїть черга. Тут готують малиновий борщ. Його розливають по великих одноразових стаканах. Борщ треба пити – він рідкий і теплий.

“Рецепт привезли до нас у ХІХ столітті чеські колоністи. В гарячій воді виварюють яблука, згодом додають малину. Воду зливають, а масу “блендерують” або пропускають через сито – якщо в польових умовах. Додаєте напівсолодке вино, гвоздику, коріандр за смаком. Я творчо доповнила рецепт і додаю шматочки дині”, – каже викладачка кухарської справи Малинського профліцею Ксенія Марценюк.

На смак борщ як пікантний кисіль. Або густий глінтвейн. Добре тонізує. Декотрі підходять по стакани три-чотири рази.

Охочі до “селфі” все не відпускають сільського голову. А на сцені повним ходом фестивалять. Виступають молоді та старші артисти. Ведучі розповідають “легенду” про діда, який збирав лісову малину. Робив варення, варив чаї. Біля нього почали селитися люди, і назвали село – Малинівка. Народ плеще.

Голова Наталія Парфіненко поспішає на сцену. Вітає зі святом. Каже, що триває конкурс гарбу Малинівки, готуються відзначати 100-річчя сільради, а фестиваль малини буде щорічним.

Оголошують початок конкурсів. Переможців нагородять кущами сортової малини.

“Людей зібралося багато. Я по всіх селах тут їжджу на свята. Показую, як плести маскувальні сітки, збираю допомогу”, – каже місцевий військовий волонтер Юрій Мельник.

Чоловік у камуфльованих штанях натівського зразку та сонцезахисних окулярах. Виклав на ятку осколки мін, гранат, снарядів “Граду”. Поруч скринька для пожертв зі скляною стінкою. Найбільша купюра – 200 грн.

“Сєпари в Малині є?” – питаю.

“Не зустрічав. Був недавно в Лисичанську, то там кожен п'ятий”, – каже Мельник.

Організатори виставили 10 відер малини. Її насипають на столи та в судочки – пригощають усіх. Місцеві школярки та виносять великий малиновий пиріг-торт. Командують швидко їсти, бо “налетять оси”.

Кухар Ксенія Марценюк хитає головою, склавши губи бантиком – гості випили весь борщ. Триста літрів за дві з лишком години.

Сонце сідає. Люди підтягуються до столиків літніх кафе. Замовляють шашлик, смажену рибу й курячі крильця. Місць бракує. Найметкіші розкладають привезені з дому переносні столики, стільці. Крізь музику пробивається “Будьмо-гей!”.

Добра половина гостей фестивалю – діти. Для них працюють майстер-класи “ляльок-мотанок” та гриму, конкурси з призами. Дітей вітає жива лялька Дівчинка-малинка.

Втретє лунає пісня “Малиновки заслышав голосок”. За нею українська “По малину в сад піду”, “А в Україні цвіте малина...”. Композитор Юрій Градовський зі сцени обіцяє за рік привезти пісню про село Малинівка. Музику перебив лише шум поїзда ІнтерСіті “Київ – Львів”, що пронісся за кілька сотень метрів.

“Приїдьте до нас в урочище Граніт. Побачите, який у нас ого-го День будівельника!” – плескає мене по плечу ведучий і режисер Микола Павлович Омельчак.

Тим часом оголошують, що після 20:30 молодь чекає дискотека. Молодші схвально гудуть. Дорослих заспокоюють, що кожному подарують сортову малину. Люди повернули голови до вантажівки з кущами в горщиках.

“Чесно, не чекав так багато гостей”, – стоїть біля машини керівник агропідприємства “Малинівське” Сергій Кучинський. На ньому червона теніска, заправлена в джинси.

Чоловік тримається за бік. Каже три тижні майже не спав – готувалися.

“Усі кущі роздамо. Хай люди ростять. Малину вигідно розводити й продавати. У нас працюють підприємства з переробки та заморозки ягід. Продукцію експортують закордон. Ягоди можуть дати людям хороший заробіток і постійну зайнятість. Молодь не їхатиме з села, громада багатітиме. Малинівка – чудове місце. Тут чиста природа, хороші люди. Усе є для життя”, – пояснює Сергій Іванович.

Підходить голова села Наталія Парфіненко. Просить її вже не фотографувати, бо “на лиці вже не та”.

“Візьміть краще по малиновому кущу. І корисно, і красиво, і згадка”, – каже вона.

rss