Постанова суду про визнання рішення про відмову в оформленні документів щодо надання статусу біженця неправомірним та скасуванню його.

Опубликовано: 01.09.2018

Позивач звернулася до суду з адміністративним позовом на рішення Управління міграційної служби в Київської області № 121 від 16.12.2005 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, посилаючись на те, що в листопаді 2005 року вона звернулася із заявою до Управління міграційної служби в Київської області про надання статусу біженця в Україні, але їй було необґрунтовано відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця. Вказану відмову позивач вважає необґрунтованою і незаконною, оскільки це рішення приймалося без врахування та без дослідження всіх обставин, які мають юридичне значення та стосуються її справи.

Позивач також зазначає що у відповідача не було підстав для висновку про обґрунтованість чи необґрунтованість її заяви по оформленню документів для вирішення питання щодо надання йому статусу біженця.

Позивач та його представник у судовому засіданні позов підтримали повністю та просять суд прийняти рішення про зобов’язання відповідача прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав, та проти його задоволення заперечував, посилаючись на правомірність прийнятого рішення про відмову в оформленні документів про надання позивачеві статусу біженця.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Як встановлено в судовому засіданні позивач прибув з Демократичної республіки Конго до України, де проживає до теперішнього часу.

В листопаді 2005 року позивач звернувся із заявою до Управління міграційної служби в Київської області про надання йому статусу біженця та заповнив необхідні документи.

Згідно з рішенням № 121 від 16.12.2005 року Управління міграційної служби в Київської області позивачу було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця відповідно до абзацу шостого статті 12 Закону України «Про біженців».

Позивач у судовому засіданні вказав, що при зверненні до управління міграції вона повідомила, що не може повернутися до Демократичної республіки Конго, оскільки має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознакою належності до певної соціальної групи, так як її чоловік був журналістом в м. Бутья газети «Tropicain sour» та був автором газетної публікації, за яку переслідувався зі сторони політичної партії «Рух визволення Конго». Публікація, із-за якої мій чоловік та вона переслідувалися була присвячена факту геноциду проти народності «Ема». Ця партія на початку 2004 року винищила біля 300 представників народності «Ема» за те, що останні лояльно ставились до політики Уганди, направленої до проникнення на територію Конго з метою заволодіння природними багатствами. Цей факт приховувалася владою, лише завдяки публікації її чоловіка про це стало відомо по всій території країни.

Позивач зазначила, що представники вказаної політичної партії 25.07.2004 року знайшли її чоловіка в м. Бунья та кинули його у в’язницю. Лише 10 серпня 2004 року її чоловіку вдалося втекти та вони були змушені покинути країну.

Однак погодитись з поясненнями позивача суд не може з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про біженців» особа, яка звертається з клопотанням про надання статусу біженців в Україні, має обґрунтовано довести, що вона є жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Однак із матеріалів справи, що були подані до органу міграційної служби, на які посилається позивач в судовому засіданні, не вбачається, що саме вона була жертвою переслідування. Жодних документів, які підтверджували б політичну діяльність не надано, окрім самої заяви про надання статусу біженця в Україні.

Відповідно до ч. 7 ст. 11 Закону України «Про біженців» крім заяви про надання статусу біженця в Україні заявником додаються документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для набуття статусу біженця. Також відповідно до ст. 71 КАС України – кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона покладається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до позиції УВКБ ООН від 16.12.1998 року «Про обов’язки й стандарти доказу в заявах біженців» йдеться: відповідно до загальних правових принципів доказового права, обов’язок доказу покладається на особу, що висловлює твердження. Таким чином, суд вважає, що у заяві біженця заявник зобов’язаний доводити вірогідність своїх доказів і точність фактів, на яких ґрунтується заява біженця. Обов’язок доказу здійснюється заявником, що представляє правдиві підстави фактів, що стосується заяви, щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте належне рішення. В даному випадку на думку суду, до доказів відноситься документи, або їх копії, що підтверджують обґрунтованість побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, відносини до релігії, громадянства, приналежності до соціальної групи або політичних переконань. Підтвердженням фактів стати жертвою переслідування можуть бути документи офіційних органів влади, суду, поліції, прокуратури, державної безпеки про залучення до відповідальності в країні цивільної приналежності або держави постійного місця проживання.

Суд враховує, ти обставини, що позивач ні органу міграційної служби ні в судовому засіданні не довів свого наміру отримати статус біженця. На думку суду, особа, котра дійсно рятує за своє життя, чи втікає від переслідування, не вибирає для себе країну кращого проживання, а звертається за статусом біженця в першій безпечній країні. Як встановлено в судовому засіданні, із маршруту слідування позивача в Україну, водна 2 дні перебувала в Демократичній республіки Конго, потім 9-10 місяців знаходилася у Тунісі, де мала змогу в встановленому законодавством порядку звернутися до офіційних органів цієї держави за захистом та офіційного перебування в країні.

Також, суд звертає увагу та те, що позивач в своїх протокольних поясненнях та в судовому засіданні плутається у своїх свідченнях. Так в судовому засіданні позивач пояснила, що знаходилась у Тунісі близько року, а в протоколі співбесіди (а.с. 19), дослідженому в судовому засіданні, вказує, що термін перебування в Тунісі був 9-10 місяців. Також в судовому засіданні позивач повідомила, що її чоловік працював журналістом у виданні «Tropicain sour», а протоколі співбесіди повідомляє видання «Труд» та «Монстри». Сама позивач ні в яких політичних та громадських спілках не перебуває.

Тому суд вважає, що інформація, яку надала позивач, не доказує фактів її переслідування, тому як на час виїзду позивача з країни свого походження, в Конго діяли та міжнародньо визнанні органи державної влади, яким надають гуманітарну допомогу так і допомагають відбудувати країну. Із зазначених позивачем пояснень, вбачається, що вона покинула Демократичну республіку Конго в пошуках кращих умов життя, тобто вона є не біженцем, а економічним іммігрантом, що регламентується Законом Україну «Про імміграцію» з відповідним правовим статусом, який набувається відповідно до цього закону.

За таких обставинах, з врахуванням нинішньої політичної обстановки в Демократичній республіки Конго, суд вважає, що висловлювані позивачем побоювання стати в Конго жертвою переслідувань за ознаками належності до певної соціальної групи або політичних переконань не є цілком обґрунтованими та не можуть перешкоджати позивачеві повернутися до Конго. Рішення Державного комітету України у справах національностей та міграції від області № 121 від 16.12.2005 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця є законним та обґрунтованим, тому у задоволенні даного позову має бути відмовлено.

Керуючись ст.ст. 158, 159, 160 Кодекс адміністративного судочинства України , ст. ст. 1, 10 Закону України “Про біженців суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБИ_1 до Управління міграційної служби в Київської області про визнання рішення про відмову в оформленні документів щодо надання статусу біженця неправомірним та скасування його, зобов’язання Управління міграційної служби в Київської області прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця - відмовити.

Постанова може бути оскаржена до апеляційного суду Києва області шляхом подання до Дніпровського районного суду м. Києва заяви про апеляційне оскарження постанови суду протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України – з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано.

Суддя підпис

Постанова набрала законної сили 30 вересня 2006 року. Оригінал постанови знаходиться у матеріалах справи № у приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва.

Копія згідна з оригіналом:

Суддя:

Секретар: